РОЗРОБКА ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ В ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Анотація

У статті доведено, що сучасним завданням державного регулювання інвестиційної підтримки харчової промисловості є створення вільного та конкурентоспроможного національного ринку, на якому права інвесторів надійно захищені незалежною гілкою влади. Сформовано поняття та мету технології управління зовнішніми інвестиціями харчової промисловості. Запропоновано використання сучасних методів узагальнення теорії прийняття рішень, що дозволяє визначати пріоритетні чинники інвестиційної привабливості на основі міждержавного рейтингового аналізу. Зазначається, що інвестиційна привабливість є відносним показником. Так, при виборі об’єкта інвестування важливий не тільки його стан, а й конкурентне середовище, з яким він взаємодіє. Доведено, що чималу роль відіграє й інвестиційна привабливість тих країн, які її оточують Україну за географічним принципом. Тому для порівняння було відібрано країни, які відповідають таким критеріям: територіально близькі країни Західної та Східної Європи, для яких розраховані всі вищенаведені міжнародні рейтинги. Наприклад, Республіка Білорусь до них не входить; велика кількість країн Європейського Союзу є членами Організації економічного співтовариства та розвитку (ОЕСР). Ця міжнародна організація об'єднує лише країни світу з найбільш розвиненою ринковою економікою та демократією і автоматично, за якісними ознаками, має значні переваги перед Україною. Вважаємо, що порівняння доцільне лише з тими країнами, які мають більш близькі умови соціально-економічного розвитку. Як бачимо, метод медіан і середньозважених дає дещо інші результати, однак загальні тенденції абсолютно однакові. За інвестиційною привабливістю харчова промисловість в Україні у 2019 році посіла 11 місце серед сусідніх країн, що розвиваються. Гірше показали лише себе Албанія та Боснія та Герцеговина. Майже за всіма світовими рейтингами, окрім індексу глобальної конкурентоспроможності, харчова промисловість України посіла передостаннє місце. Це свідчить про відсутність перспектив збільшення іноземних інвестицій не тільки в харчову промисловість, а й в економіку в цілому.